“Вирватися з бетонних джунглів і переїхати жити в село”. “Завести курочок і поратися по господарству”. “Побудувати велику веранду і щоранку снідати з видом на гори”. Такі думки періодично виникають в багатьох українців, які живуть у великих містах.
Останнім часом побільшало історій, коли містяни переходять від слів до діла, і переїжджають з квартир в багатоповерхівках ближче до природи. Пандемія, велика війна та безліч закинутих будинків у селах сприяють цьому процесу.
Які ціни на земельні ділянки з садибами, скільки треба коштів для ремонту хати та з якими труднощами стикаються ті, хто вирішив переїхати з міста в село?
Що спонукає до переїзду
Христина Стринадюк виросла в містечку Косів на Івано-Франківщині. Її чоловік Сергій Гаврилюк з ностальгією згадує літні канікули в дитинстві, які щороку проводив на Вінниччині. Подружжя мріяло мати власний дім і жити за містом.
“Ми хочемо, щоб наші майбутні діти мали неміське дитинство, росли на природі і не боялися павучків та ящірок. Тож, нашим вечірнім хобі став перегляд оголошень на сайтах нерухомості”, – розповідає Стринадюк.
Кияни Анастасія і Дмитро (просили не вказувати прізвище) полюбляли щовихідних проводити дозвілля на свіжому повітрі. “Коли жили в місті, то не знали, чим зайняти себе на вихідних. Постійно виїздили на природу з дитиною, але довгі дороги втомлювали”, – розповідає Анастасія.
Родина не одразу перебралась з мегаполіса в село – перевалочним пунктом стала Біла Церква. Поруч з цим районним центром будувався завод, на якому Дмитро мав працювати, що і спонукало сім’ю переїхати ближче до роботи. Дружина працювала віддалено.
Подружжя почало пошук будинку в селах поблизу, щоб відпочивати там на вихідних та канікулах. Вони передивились близько тридцяти хат та ділянок, перш ніж знайшли “своє”. Анастасія та Дмитро придбали ділянку та будинок в одному з сіл Житомирщини у 2018 році.
Поштовхом переїхати з міста в село для багатьох українців став коронавірус або велика війна, каже блогерка Іванка Дячук. На своєму Youtube-каналі вона розповідає історії про українців, які наважились на переїзд з міст у села та на хутори.
В процесі досліджень Дячук дійшла висновку, що бажання пожити в селі укорінено в душі багатьох українців. “Як виявилося, досить багато людей в нашій країні коли-небудь задумувались про переїзд: от колись на пенсії куплю хату в селі і переїду. Частина з них не чекають пенсії і реалізують підсвідомі бажання”, – каже блогерка.
Стринадюк вважає, що для українця село – це культ і частина ідентичності. “Те, що все більше людей повертається в села, свідчить, що ми повертаємось до витоків, аби назавжди закарбувати для себе, ким ми є”, – каже вона.
Крім особистих причин, часто українці відновлюють хати в селах, щоб зберегти місце своїх батьків або частину нашої історії загалом, каже Дячук. Вони сприймають процес реставрації або ремонту будинку як виклик. “Українські старі хатинки у своїй переважній більшості естетично гарні. Люди хочуть зберегти цю естетику, красу, історію. Це йде не від обов’язку, а від цікавості”, – каже блогерка.
Критерії пошуку хати
З початком пандемії у 2020 році Дмитро та Анастасія вирішили тимчасово переїхати жити з Білої Церкви в село, до якого навідувались вихідними, і побудувати там новий будинок. З послабленням карантину вони продовжували жити то в місті, то в селі, а з початком великої війни сім’я переїхала в нову оселю остаточно.
Крім критерію 15-хвилинної доступності до робочого місця чоловіка вони шукали будинок поруч з лісом та річкою. Спочатку подружжя хотіло відреставрувати стару хату, та з’ясувалося, що її фундамент має тріщини і не підлягає ремонту. Тож вони вирішили будувати новий будинок на цій же ділянці.
Стринадюк і Гаврилюк періодично приїжджали гостювати в гірські села Франківщини, паралельно обираючи найзатишніший для себе район, придивлялись до будинків. Обидвоє займаються творчістю, тож одним із критеріїв для майбутнього будинку була можливість облаштувати робочі майстерні.
“Нам важливо розвивати мистецький напрям і співпрацювати з митцями, надаючи їм простір для самовираження. Тож, вимог у нас було кілька: місце, яке ми вважатимемо домом, де ми працюватимемо, де зможемо приймати гостей, і щоб територія була придатна для розбудови потрібної інфраструктури”, – розповідає Стринадюк.
Подружжя обрало будинок в селі Соколівка Косівського району. По одну сторону ділянки ліс, по іншу – річка з водоспадами та гірські краєвиди. Великою перевагою була близькість до родини та знайомих.
Основну будівлю реновують, а над проєктом працює архітекторка. Поруч, на місці старої стайні, за проєктом Гаврилюка будується новий будинок. “В основній будівлі ми плануємо жити нашою сім’єю, а нову – залишити для гостей”, – каже Стринадюк.
Згодом подружжя викупило ще одне обійстя у Косові, яке до кінця 90-их років належало дідусю та бабусі Христини. Родина планує мінімально відремонтувати три будинки, розташовані на ділянці, здавати їх в оренду для гостей та реінвестувати виручені кошти у подальше відновлення.
“Люди по-різному підходять до вибору хати. Комусь важливий швидкий доїзд до міста хорошою дорогою, інші купують хату на хуторі в горах, комусь важливі газифікація і готова свердловина з водою, а хтось хоче гарний краєвид”, – розповідає Дячук.
З якими труднощами стикаються
При купівлі будинку важко побачити всі потенційні проблеми з майбутнім житлом. “Поширена історія, коли при покупці ретельно не перевірили, а потім вилазять нюанси з балками під підлогою, з вікнами, зі свердловиною”, – переповідає узагальнений досвід героїв своїх відео Дячук.
Анастасія та Дмитро шукали сучасні та екологічні ідеї будівництва нового будинку поруч зі старою хатою. Натрапили на відео проєкту Ukrainer про будівництво з використанням технічних конопель і вирішили зводити новий дім за цією технологією.
“Ми почали шукати інформацію на цю тему, переважно все було англійською мовою. Я навіть в Інстаграмі знаходила людей з Австралії, які цим займаються, питала в них деталі. Під час активної фази пандемії вивільнився час і ми запустили процес будівництва будинку”, – розповідає Анастасія.
За літні місяці звели коробку, до нового року дороблювали дах, вікна і оздоблення. За словами Анастасії, процес будівництва був складним через нюанси технології. Наприклад, замість металевих шурупів можна використовувати тільки вироби з нержавіючої сталі.
В жодному з будинків у Соколівці та Косові, придбаних Гаврилюком та Стринадюк, не можна жити круглий рік. Подружжя зимує в Івано-Франківську, а в теплу пору року переїздить у відремонтовані кімнати в Соколівці.
“Розриваємось на три частини. У кожній будівлі в Косові потрібно зробити опалення, у дві з них провести воду, всюди поміняти проводку, деякі комунікації. Десь замінюємо підлогу, бо такі несподівані знахідки, як грибок, вносять свої корективи в плани і бюджет”, – каже Стринадюк.
Через брак вузькопрофільних спеціалістів усі столярні роботи подружжя робить самотужки. “Ми вивчили основи реставрації дверей та вікон, самостійно робимо весь цикл: демонтаж, зняття скла та фарби, шліфування, шпаклювання, покриття фарбою чи лаком”, – розповідає вона.
Разом з друзями з ініціативи “Толокар” Стринадюк та Гаврилюк розробляють методику реновації мереживних веранд садиб на прикладі їхньої в Соколівці. “Багато гуцулів обшивають такі веранди пластиком, від цього втрачається автентичний зовнішній вигляд і змінюється мікроклімат всередині будинку”, – скаржиться Христина.
Вода, інтернет, електрика: як вирішуються проблеми з комунікаціями
На ділянці Христини та Сергія в Косові є одна криниця на два господарства, і води в недощове літо там недостатньо. Тому подружжя планує бурити нову свердловину.
Свердловина з водою на ділянці Анастасії та Дмитра на Житомирщині була неглибокою, тому їм довелося вкластися у її поглиблення. “Вода – це одне з ключових питань, на які треба дивитись при купівлі ділянки. Нам пощастило: ми прочистили свердловину і змогли запустити систему водопостачання, хоч це і зайняло багато часу”, – каже Анастасія.
Будинок сім’ї з промислових конопель теплий взимку та прохолодний влітку, тож з опаленням приміщення проблем немає. Сім’я обмежилась електричним опаленням, без використання твердого палива чи газу.
Електрика та газ були підведені минулими власниками. Більш того, на ділянку підведена трифазна проводка, що дає змогу перемикатися між фазами при відключенні світла. Підключити три фази для будинків в Косові планують і Стринадюк з чоловіком.
На момент купівлі ділянки на Житомирщині інтернет був лише мобільний, та і той зі слабким сигналом. У 2020 році в село провели оптоволокно і питання доступу до мережі перестало бути проблемою. З інтернетом майже ні в кого не виникає труднощів, каже власниця Youtube-каналу Дячук. В селах переважно є оптоволокно, а для хатин в горах дауншифтери купують Starlink.
Важливим чинником є наявність дороги, яку не розмиває після опадів. Дмитру та Анастасії пощастило – поруч жив голова сільради, тож до їхнього хутора вже була проведена асфальтована дорога.
Скільки коштує хата і в яку суму обійдеться ремонт
Вартість хати із земельною ділянкою в селі починається від 2 тис дол і може сягати 30 тис дол, ділиться узагальненим досвідом героїв своїх відео Дячук. Ціни сильно залежать від локації та стану нерухомості.
“За три роки, що я займаюся Youtube-каналом, вартість будинків у Карпатах зросла вп’ятеро. Місцеві побачили, що приїжджає багато народу і піднімають ціни. Продаються будинки, які стояли порожніми роками”, – каже Дячук.
Витрати на ремонт в селах вищі, ніж у місті, через дорожчу логістику та організацію роботи будівельних бригад, додає блогерка. Якщо хтось переймається безпекою, то додаткових витрат потребуватимуть димова сигналізація та відеоспостереження.
При прорахунку вартості ремонту Дячук радить орієнтуватися на цифру у 15 тис дол для хати, придбаної за 5 тис дол. “Мінімальний поріг комфорту для життя суб’єктивний для кожної родини, але, на мою думку, за бюджет 10-20 тисяч доларів можна придбати стару хату і привести її до притомного стану для життя”, – каже вона.
Будівництво будинку Анастасії і Дмитра на Житомирщині розтягнулося у часі, тож в якийсь момент подружжя перестало підраховувати витрати. Витрачену суму пара не змогла назвати. За словами Анастасії, попри новітність технології, зведення будівлі з технічних конопель обійшлося “не дорожче, ніж з газоблоку”.
Сама ж ділянка розміром 60 соток та старий будинок обійшлися подружжю приблизно у 8 тис дол.
Значну частину робіт вони робили своїми руками – як з метою економії коштів, так і через брак якісних будівельників. “В периферії безвідповідальні будівельники, досвід співпраці з ними був дуже негативним. І, загалом, вибір майстрів, на кшталт сантехніка, не такий, як у місті”, – згадує Анастасія.
Обирати ділянку і будинок для переїзду співрозмовники радять і з холодною головою, і за покликом серця. “Головне – не поспішати, подивитись якнайбільше ділянок в різних місцях”, – кажуть співрозмовники.
Наявність автомобіля і можливість в будь-який момент поїхати до цивілізації – неодмінний атрибут життя в селі, в один голос кажуть опитані ЕП співрозмовники. Стринадюк з чоловіком придбали повнопривідний позашляховик, щоб їздити гірськими дорогами.
Дячук нагадує, що не обов’язково залишатися в селі до скону. “Ви можете пожити рік, два чи десять років у селі, отримати досвід, а потім повернутися в місто. Це нормально.
Моя порада: пробуйте, але не вкладайте в село всі гроші, не переїжджайте з кінцями. Інколи люди кажуть: куплю дім, козу, буду поратись в городі подалі від сусідів і спокійно собі жити. Часто цим людям треба просто хороша відпустка на місяць”, – посміхається Дячук.
Джерело: epravda.com.ua